Права меншин або танці на кістках замість діалоґу

Весь досвід українських нецивілізованих, диких виборів свідчить про те, що учасники перегонів за хліб з варенням не ґребують нічим. Можна позиціонувати себе своїми досягненнями, але набагато легше помиїти конкурентів. Шкода, але при цьому отой хліб з варенням — майбутні депутатські вигоди — повністю заступають якісь елементарні людські цінності. Про права людини, зокрема право на гідність, годі й згадувати.

Два свіжих приклади з близької області.

Перший: прийняття законопроекту 8711 Радою — жодна партія і жодна політична сила не голосували проти. Але як здійнявся суспільний галас, представниця опозиційної партії УДАР вголос засудила голосування. Але ж де ти, розумнице, була під час самого голосування? Політичний цинізм? — Авжеж, так!

Другий: Донецьк, на Форум розмаїття в Прес-клубі запрошено представників партій і пересічних ЛҐБТ-виборців. Виборці з’явились, журналісти з’явились, партії натомість прийти злякались (бо ж, звісно, треба буде відповідати на вельми незручні питання) і не прийшли. Один-єдиний голова передвиборчого штабу одіозно-фашистської Свободи прийшов, але інкогніто — теж боягуз. А от після заходу на сайті УДАРу з’являється дуже скандальний матеріал і менш ніж за добу щезає, де пишеться якась дурня «голосуйте за нас и мы легализируем гомосексуализм». Може сам УДАР і непричетний до цього, адже цей матеріал швиденько зацитували його конкуренти, але де ж офіційна заява керівництва?

Гра з правами тої ґрупи, яка потребує захисту, гра з людською гідністю в такий спосіб нічого крім огиди до ВСІХ учасників передвиборчого процесу не залишає.

Що більше це спостерігаю, то міцнішим стає моє переконання: навіть факт приходу на виборчу дільницю бруднить нормальну людину. Не ходив і не піду на ваші вибори — плескайтесь в лайні самі.